Поезія, що вражає

ПІСНЯ СОЛДАТА, ЯКИЙ НЕ ВЕРНУВСЯ З БОЮ...

Не звикай до мене! Я не буду вічно,

Лиш тебе напою, мов жива вода.

Та сьогодні смерті я дивлюсь у вічі,

Аби на Вкраїну не прийшла біда.

Не звикай до мене! Я - лиш твоя мрія,

Кулею у серці пролечу наскрізь...

У холодні ночі я тебе зігрію,

Буду твоїм сонцем сяяти вгорі.

Не звикай до мене! Я - всього лиш вітер,

Що багаття вражі у степу гасив.

Та, як засумуєш - слізки твої витру,

Сизокрилим птахом прилечу у сни.

Не звикай до мене! Я - всього лиш птаха,

Що за небокраєм спалахом зника.

Та, як раптом, Мила, стрінешся зі страхом -

Я безмовно мовлю: " Ось моя рука!".

Не звикай до мене! Хоч я й буду вічно -

Променем із неба, що торкає скронь...

Запали, Кохана, на могилці свічку,

Знай, що не намарне проливав я кров!

Наталія Крісман