вівторок, 12 квітня 2016 р.

Поезія, що вражає

ПІСНЯ СОЛДАТА, ЯКИЙ НЕ ВЕРНУВСЯ З БОЮ...

Не звикай до мене! Я не буду вічно,
Лиш тебе напою, мов жива вода.
Та сьогодні смерті я дивлюсь у вічі,
Аби на Вкраїну не прийшла біда.

Не звикай до мене! Я - лиш твоя мрія,
Кулею у серці пролечу наскрізь...
У холодні ночі я тебе зігрію,
Буду твоїм сонцем сяяти вгорі.

Не звикай до мене! Я - всього лиш вітер,
Що багаття вражі у степу гасив.
Та, як засумуєш - слізки твої витру,
Сизокрилим птахом прилечу у сни.


Не звикай до мене! Я - всього лиш птаха,
Що за небокраєм спалахом зника.
Та, як раптом, Мила, стрінешся зі страхом -
Я безмовно мовлю: " Ось моя рука!".

Не звикай до мене! Хоч я й буду вічно -
Променем із неба, що торкає скронь...
Запали, Кохана, на могилці свічку,
Знай, що не намарне проливав я кров!

Наталія Крісман

Немає коментарів:

Дописати коментар