Поезія, що вражає

ПІСНЯ СОЛДАТА, ЯКИЙ НЕ ВЕРНУВСЯ З БОЮ...

Не звикай до мене! Я не буду вічно,

Лиш тебе напою, мов жива вода.

Та сьогодні смерті я дивлюсь у вічі,

Аби на Вкраїну не прийшла біда.

Не звикай до мене! Я - лиш твоя мрія,

Кулею у серці пролечу наскрізь...

У холодні ночі я тебе зігрію,

Буду твоїм сонцем сяяти вгорі.

Не звикай до мене! Я - всього лиш вітер,

Що багаття вражі у степу гасив.

Та, як засумуєш - слізки твої витру,

Сизокрилим птахом прилечу у сни.

Не звикай до мене! Я - всього лиш птаха,

Що за небокраєм спалахом зника.

Та, як раптом, Мила, стрінешся зі страхом -

Я безмовно мовлю: " Ось моя рука!".

Не звикай до мене! Хоч я й буду вічно -

Променем із неба, що торкає скронь...

Запали, Кохана, на могилці свічку,

Знай, що не намарне проливав я кров!

Наталія Крісман

Україна в моєму серці

Усе моє, все зветься Україна. 

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Ліна Костенко

Ліна Костенко - пророк, совість українського народу. Її принциповість завжди викликає повагу. Вислови поетеси промовляють про наболіле.

Ці слова вона написала на титулці неопублікованої книги, переданої до зони АТО:

• І жах, і кров, і смерть, і відчай,
  І клекіт хижої орди,
  Маленький сірий чоловічок
  Накоїв чорної біди.
  Це звір огидної породи,
  Лох-Несс холодної Неви.
  Куди ж ви дивитесь, народи?!
  Сьогодні ми,а завтра – ви.

Про Украину

• А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
   
• Звичайно ж, Гоголь - це російський письменник, але це - український геній.
   
• І щось в мені таке болить,
  що це і є, напевно, Україна.
   
• Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: "Держава — це я". Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава.
   
• Буває, часом сліпну від краси.
  Спиняюсь, не тямлю, що воно за диво, -
  оці степи, це небо, ці ліси,
  усе так гарно, чисто, незрадливо,
  усе як є - дорога, явори,
  усе моє, все зветься - Україна.
  Така краса, висока і нетлінна,
  що хоч спинись і з Богом говори.
   
• Розп'ято нас між заходом і сходом,
  Що не орел - печінку нам довбе.
  Зласкався, доле, над моїм народом,
  Щоб він не дався знівечить себе!
   
• Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко.
   
• Мужчини імперських націй мислять категорією сили. 
  Мужчини поневолених, але гордих націй мислять категоріями свободи.
   
• Вночі скриплять вози. Переселенці їдуть.
  Світ за очі, покидавши своє.
  Шукати Україну в Україні.
  десь має ж бути, десь вона та є! 

О жизни и ее смысле

• Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.
   
• Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
   
• Кожному поколінню сняться свої кошмари.
   
• Жах не в тому, що щось змінеться, - жах у тому, що все може залишитися так само.
   
• Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.
   
• Проблеми ж - як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані - то вже навік.
   
• А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки втомитися.
   
• Нам треба жити кожним днем.
  Не ждать омріяної дати.
  Горіть сьогоднішнім вогнем,
  Бо "потім" може й не настати.

Об исторических уроках

• Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.
   
• У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років – а вона та сама.
   
• Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію.
   
• Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння.

Про женщин

• Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти у її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажано підтримувати в ній цей стан.
   
• Жінки довше переживають образу, незалежно від того, вони образили чи їх ображено.
   
• ... жінка — як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.
• 
  

Опубліковано: Інтернет - видання Обозреватель UA

Джорж Гробан "You Raise Me Up"

Джорж Гробан "Ромео і Джульєта"

Океан Ельзи